Тарас Антоняк: Слідчий суддя — це той самий суддя

У суді багато змін. Передусім завдяки новому Кримінальному процесуальному кодексу. Скажімо, з’явився суд присяжних, і в Івано-Франківському міському суді вже слухається перша справа з його участю. «Галичина» про це повідомляла. Зрештою, поняття присяжних для нас хоча й нове, але не є незнайомим. Інша річ — слідчий суддя. Для пересічної людини фігура, можна сказати, загадкова. Про те, що він являє собою, які його функції, — розмовляємо з головою Івано-Франківського міського суду Тарасом Антоняком, який водночас також є слідчим суддею.

На контролі суду...

 — Цей термін запроваджено новим Кримінальним процесуальним кодексом, — каже Тарас Михайлович. — Фактично це є професійний суддя, який так само здійснює судочинство, як і інші судді, тільки основна його функція — здійснення судового контролю над досудовим розслідуванням. У новому КПК законодавець передбачив дуже багато моментів, які цьому підлягають. Це передусім усі запобіжні заходи — їх обрання, зміна, скасування, починаючи від особистого зобов’язання, аналога колишньої підписки про невиїзд, і закінчуючи найбільш жорстким, котрий пов’язаний із взяттям під варту. Слідчий суддя також погоджує і вирішує, чи є адекватною та обррунтованою в той чи інший момент ціла низка процесуальних дій правоохоронних органів, як-от обшуки, виїмки, доступ до певних речей чи документів. Щоправда, і раніше суд санкціонував обшуки та обрання міри запобіжного заходу, але на нинішній день цей спектр процесуальних дій значно розширився, тож просто сама по собі з’явилася потреба у такий посаді.

В Івано-Франківському міському суді разом зі мною семеро слідчих суддів. Їх було обрано  з-поміж тих, хто є в штаті, на загальних зборах суддів. Ми могли б, звісно, виділити окремо декількох суддів, щоби вони займалися тільки тими питаннями, про які говорили вище, але це б знизило ефективність роботи міського суду загалом.

— До речі, чув, що вам мають додати посади суддів.

— Навіть не суддів, а тільки одного суддю, але поки що це питання відкрите. Загалом у нас потреба в 25 суддях. У штаті їх 19, а реально маємо 16. Тому навантаження у міському суді дуже великі.

— Що стосується суддів слідчих, то їм доводиться чергувати...

— Так, у нас розроблено графік чергування, але це не означає, що ми повинні сидіти тут, на місці, і чекати, коли принесуть якесь клопотання чи виникне якась інша потреба. У нас немає такого прямого обов’язку, і це неодноразово обговорювалося. Ми створили комунікацію з прокуратурою, міліцією та СБУ, повідомили їх, що є три контактні телефони: керівника апарату суду, його помічника та помічника голови суду, які в разі потреби в короткий проміжок часу зв’язуються з суддею слідчим.

І залежно від складності питання приймаємо матеріали та розглядаємо їх. Чому наголошую про складність. Бо, скажімо, якщо йдеться про якийсь важкий злочин — вбивство чи розбійний напад і необхідно терміново отримати певні процесуальні документи, то ми готові до цього в будь-який час дня і ночі. Так було, скажімо, у випадку замаху на вбивство у «Діджей-кафе» в івано-Франківську. Недавно в нашому суді по тій справі винесли вирок. Там по гарячих слідах треба було провести обшуки і слідчий суддя виходив на роботу вночі, давав відповідні санкції.

Але якщо якомусь слідчому міліції чи іншого правоохоронного органу раптом о 12 годині ночі забаглося отримати доступ до, скажімо, відеокамери, щодо події, яка трапилася місяць, а то й раніше, ми на таке не йдемо. Бо це називається невдалим плануванням роботи тим слідчим.

Ми так склали графік роботи, що загалом усі клопотання з правоохоронних структур приймаємо в робочі дні до другої години, а у п’ятницю — до 12-ї. Адже для їх розгляду і прийняття рішення потрібен час. Якщо б приймали документи протягом усього робочого дня, то коли б ми дали собі з ними раду? Наприклад, напередодні нашої зустрічі до суду надійшло одразу 30 клопотань. Отож про обсяг роботи, який доводиться виконувати слідчому судді, можете судити самі.

Зрештою, за аналогічною моделлю працюють і інші суди, наприклад, столичні. Та й не тільки вони. Адже я і голова Апеляційного суду в івано-Франківській області Надія Стефанишин проходили спеціальне навчання з допомогою американського проекту щодо імплементації норм нового КПК, труднощів, які можуть виникнути з його впровадженням, перехідні положення тощо. і мали можливість спілкуватися з іншими суддями, дізнаватися, як вони вирішували ті чи інші проблеми та запроваджувати їхній досвід у себе.

І міліція адаптувалася

- А як працюється з новим Кримінальним процесуальним кодексом? Наприклад, міліція нарікає, що через різні погодження, санкції, за якими треба йти до суду, знизилася їх оперативність. Навіть деякі судді ставляться до цього КПК критично. Від одного почув, що, мовляв, він поклав на лопатки суддю і потерпілого.

— Не знаю, кого і куди новий КПК поклав, але за своєю суттю він дає більше можливостей для захисту прав і свобод особи. Він, можна сказати, більше привабливий для адвокатів. Коли ми проводили координаційні наради щодо запровадження норм нинішнього КПК, то було визначено, що найбільше до цього готові саме судді та прокурори. Чому? Тому що у нас постійно проводяться навчання. Можливо, деякі речі ще важко даються, тому що вони нові для нас. Скажімо, важко декому зрозуміти, як тепер формується склад суду першої інстанції при розгляді справ деяких категорій. Наприклад, справи, де передбачено позбавлення волі на термін більше десяти років, незалежно яка нижня межа, слухають колегіально троє суддів. А візьмемо суд присяжнихѕ Який був ажіотаж, коли у нас почали розглядати першу справу з їх участю. Скільки журналістів набігло і буквально засипали запитаннями, а хто такі присяжні, а як їх обирають, які мають повноваження тощо. Зрештою, в новому Кримінальному процесуальному кодексі є чимало нових моментів, але, на мою думку, вважаю їх прогресивними.

Що стосується правоохоронних органів, насамперед міліції, то на початках були розмови, що новий КПК для них ледь не катастрофа. Але нічого, потихеньку адаптовуються, судячи з тих матеріалів, які надходять до суду. Можливо, їм доводиться більше працювати. Якщо, наприклад, раніше слідчий міліції міг з власної ініціативи «знімати» певну інформацію, на яку тепер потрібно санкцію суду, ну то вибачайте, але знову ж таки, йдеться про захист інтересів особи. Просто треба високоякісно працювати і відповідно до нових умов планувати свою роботу. Не буду приховувати, що багато клопотань ми відхиляємо, але якщо їх складено грамотно, обррунтовано, то і вирішують їх до години часу. Отож ніяких проблем не бачу.

- Тарасе Михайловичу, перебуваючи в робочих поїздках за кордоном,  ви, мабуть, цікавилися тамтешньою судовою статистикою?

— Я там більше цікавився, як працюють їхні суди, суто процесуальними моментами, враховуючи те, що і ми намагаємося адаптувати українське судочинство до світових стандартів. Візьмемо, наприклад, американську модель суду, яка має вже 200-річну історію. Проте я б не назвав її дуже досконалою, бо там трапляються такі перегини, що Боже нас борони від того. Україні ближчі європейські моделі, які працюють більш ефективно і швидко.

- А якщо порівняти кількість справ, котрі розглядають в Івано-Франківському суді, з тим, що відбувається в інших регіонах України?

— Різниця величезна. Колись чув статистику щодо Луганська, порівняно з Івано-Франківськом вона рівно у десять разів менша. Це ми говоримо про кримінальні правопорушення. І там на сході велика питома вага злочинів, скоєних на побутовому ррунті. У нас, щоправда, також їх достатньо, хоча в процентному відношенні значно менше, ніж у тому регіоні, але маємо чимало економічних, так би мовити, інтелектуальних злочинів.

У кожного своя правда

- Як на мене, одна з причин, чому люди звертаються до суду з питаннями, які лежать у сфері цивільно-правових відносин, полягає в тому, що відповідні контрольні чи дозвільні органи, до компетенції котрих належить їх вирішення, не виконують своїх функцій. Чи може суд вплинути на ті інстанції, наприклад, окремими ухвалами тощо?

— Наразі ви говорите про справи, які розглядають у порядку адміністративної юрисдикції. В Івано-Франківську, як відомо, є спеціальний адмінсуд, де 23 судді займаються суто такими питаннями. Івано-Франківський міський суд є також адмінсудом першої інстанції, і ті ж семеро суддів слідчих розглядають і цивільні, і адміністративні справи, пов’язані з оскарженням штрафів, неправомірних дій працівників органів влади, місцевого самоврядування, мається на увазі Івано-Франківський міськвиконком. Це наша парафія. Загалом, напевне, відсотків на 90, ми захищаємо інтереси громадян, тобто відновлюємо їхні порушені права. Та буває, коли позивачі не мають рації. Видно, що суб’єкт владних повноважень виконав усе, що від нього залежить, але людина хоче більшого чи через незнання законодавства, чи з якихось інших причин. Звісно, цього ми дозволити не можемо.

Річ у тім, що в таких спорах кожна сторона має свою позицію і вважає, що вона має рацію. Тут дуже багато залежить від правового супроводу. Якщо є грамотний юрист, який розбирається в питаннях, що становлять предмет спору, він підготує і відповідні запити, і зверне увагу суду на якісь недоліки в діях іншої сторони тощо...

Звичайно, ми виносимо окремі ухвали. Раніше їх ефективність була меншою, ми могли дозволити собі не реагувати на них. Тепер інакше, тому що невиконання окремої ухвали — це те саме, що невиконання судового рішення. І прокуратура має всі підстави внести такий випадок до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати кримінальне провадження з приводу невиконання рішення суду. Отож окремі ухвали на сьогодні стали доволі ефективним інструментом і останнім часом у нас з’явилася така практика, що одразу деякі з них направляємо на виконання до прокуратури.

- Можете зупинитися на якійсь конкретно?

— Свого часу ми винесли окрему ухвалу, щоправда, стосовно кримінального провадження, яка дала на нинішній день значний ефект. Зокрема, оскаржили бездіяльність судових експертів у доволі резонансній справі, пов’язаній з подвійним убивством в Івано-Франківську двох дівчат, трупи яких знайшли за межами міста на звалищі. Було призначено судову експертизу, яка б мала дати відповідь на питання: осудний чи не осудний підозрюваний? Натомість почули, що, мовляв, це неможливо встановити. Як це неможливо? Хто ж має встановлювати, як не судовий експерт?! Отож було призначено повторну експертизу, потім ще одну. Отримали конкретну відповідь, і нині справу вже призначено до розгляду. А стосовно судових експертів було винесено окрему ухвалу на адресу Міністерства охорони здоров’я і також направлено для реагування прокуророві області.

Із суду — з миром

- Тарасе Михайловичу, насамкінець хочеться запитати про ще одну новацію Івано-Франківського міську суду — спільний українсько-канадський проект досудового врегулювання спорів. Хоча він діє лише з травня, але вже 195 справ було вирішено шляхом компромісу. Отже, проект розвивається дуже вдало.

— Можливо, слово «дуже» занадто гучне, але тепер це питання стало настільки цікавим і актуальним, що нас запросили на конференцію на всеукраїнському рівні, щоб ми розповіли про нашу практику досудового врегулювання спорів: як це робимо, що воно дає... Ми раз на місяць збираємося ось за цим столом, де сидимо з вами, узагальнюємо статистику, ну і, наголошую, щоби якомога більше спорів намагатися закінчити компромісом. Хоча на початках, коли тільки впроваджувався цей проект, був і скептицизм, чи він запрацює у нас. Скажімо, в Канаді досудове врегулювання спорів відбувається таким чином: суддя кличе спершу одну зі сторін до свого кабінету і там спілкується з нею, потім — з другою. Уявіть, як би таке спробувати зробити у нас!

- Одразу суддю звинуватили б в корупції.

—  Безперечно. Суддю куплено і таке інше. А в Канаді такий авторитет судді, що ніхто й про корупцію не згадує. Усі розуміють, що в цьому випадку вживають заходів стосовно примирення сторін. Сама процедура полягає в тому, що сторонам розповідають — ось такий спір, у такому році було вирішено ось таким чином. Відповідне рішення може бути прийнято й нині. Тож чи варто вам судитися?

Ми робимо дещо інакше. На попередньому судовому засіданні кажемо: ось ви подали позов, цей спір належить до такої-то категорії справ, стосовно вирішення яких є практика, визначена пленумом Верховного суду України, позиціями Вищого спеціалізованого суду. А тепер подивіться, з чим ви звертаєтеся, які аргументи навели і таке інше. Позивач дивиться, ага, щось не те...

Річ у тім, що не хочу говорити за всіх, але багато адвокатів заводять своїх клієнтів у глухий кут. Суддя ж бачить і розуміє, що роблять вони це свідомо.

- Гроші з людей тягнуть.

— Так. Мовляв, ми будемо своє доводити, відстоювати. А що відстоювати, коли 200 аналогічних спорів було вирішено саме так, то, думаєш, 201-й вирішиться інакше? Є ж стала практика застосування законодавства. В Америці це називається судовим прецедентом. Його схвалив Верховний суд і від нього вже неможливо відступити. Якщо ж відступиш, то для цього потрібна така аргументація, що це вже буде іншим прецедентом.

- У яких спорах люди більше йдуть на компроміс?

— Як не дивно, — ми цього не очікували — у тих, що лежать у сфері шлюбно-сімейних відносин. Йдеться про розподіл майна між сторонами, які розлучаються, утримання дитини, порядку її відвідин однією зі сторін. Доходять до спільної згоди.

- А кримінальну справу можливо таким чином вирішити?

— Це навіть законодавством передбачено, правда, щодо справ деяких категорій. і такі випадки є, причому немало. Не витрачають свій час, гроші і, звісно, нерви.

Ігор Никорович, газета "Галичина"